Фотография

Булінг: Поради для батьків

Нарешті ми дійшли до найголовнішого: що робити, коли вже є факт цькування. Ми розглянемо покрокові інструкції для всіх – дітей, батьків, вчителів. Але почнемо саме з батьків, бо захистити та врятувати свою дитину можуть лише вони.

Хочу нагадати мамам і татам: процес подолання наслідків булінгу складний, довгий та непростий. І він буде стосуватися не лише вашої дитини. Треба це розуміти та пам’ятати, щоб на якомусь з чергових відрізків «нескінченної» роботи вам не захотілося здатися.

По-перше, підтримайте свою дитину. Ні в якому разі не тисніть на неї, не звинувачуйте ні в чому. Дитині, що стала жертвою булінгу, і так погано. Їй страшно, соромно, душа сповнена відчаю та безпорадності, а іноді люті та ненависті. Замість дорікань дайте дитині зрозуміти, що ви на її боці, готові вислухати і допомогти. Запитайте, яка допомога потрібна дитині на її погляд. В залежності від тяжкості наслідків забезпечте дитині належну фізичну та психологічну безпеку.

По-друге, треба назвати те, що відбувається, своїм ім’ям. Тобто якщо вашу дитину цькують, сказати: «Мою дитину цькують». І це стосується будь-якої проблеми. Поки явище не назване, воно не зафіксоване, на нього не звернено ніякої уваги. Оточуючі роблять вигляд, що все гаразд, і ніяких дій задля розв’язання проблеми не вчиняють.

Назвати ситуацію цькування цькуванням треба насамперед для самого себе. Як би вам не було страшно, соромно, яке б почуття провини не гнітило душу – це необхідно зробити. Що робити з почуттями – це вже зовсім інша історія, і ви з нею розберетеся, але іншим разом. А зараз час допомагати дитині.

Наступний крок – повідомити керівництво класу, групи, навчального закладу про цькування та чітко позначити своє негативне ставлення до цього. Спокійно та впевнено опишіть ситуацію та поцікавтеся, які дії щодо подолання булінгу та його наслідків будуть зроблені. Батькам потрібно докласти зусиль, аби не зірватися у спілкуванні з керівництвом закладу та вчителями до звинуваченнь та погроз, щоб не загострити й без того непросту ситуацію. Важливо окреслювати цю ситуацію як проблему всієї групи, а не акцентувати увагу на окремих учасниках, не переходити на особистості, попереджуючи опір з будь-якого боку.

Далі ситуація може розвиватися за одним з двох сценаріїв. Тут треба бути об’єктивними. Маючи неабиякий досвід як мама та значний досвід практичного психолога, я не можу обіцяти батькам, що від початку все буде складатися добре – так, як вам хотілося б. Ситуації бувають різними. Було б нечесно написати алгоритм дій та сказати, що все гладенько та скоренько вирішиться. Це дуже складне питання.

Отже, сценарій перший. Припустимо, що в особі вчителя ви зустріли небайдужу людину, яка готова до співпраці та подолання наслідків. Подальші події можуть набути такого вигляду, з деякими варіаціями:

*обговорення спільного плану дій;

*залучення до роботи шкільного (а може, і не тільки) психолога, соціального працівника, дирекції закладу, шкільних офіцерів поліції та інших потрібних людей та спеціалістів;

*проведення батьківських зборів щодо цього питання;

*проведення класних часів для учнів;

*зустріч з батьками учасників цькування;

*робота психолога з дитиною, групою дітей, вчителем, батьками тощо.

Але може бути й інший варіант розгортання подій. Коли вчитель буде заперечувати факт булінгу та наводити аргументи типу «це ж діти, вони так жартують», «то ваша дитина вигадує та перебільшує», «дитячі відносини такі – то сваряться, то миряться» і тому подібне. Або просто проігнорує ваші слова, стане уникати розмов і подальших дій. Що робити в такому випадку? Не здаватися та йти далі – до керівництва закладу, до місцевого управління освіти, якщо треба, навіть до поліції. Тільки без погроз і звинувачень, а з конкретними фактами, свідоцтвами, доказами. Наполягайте на конкретних діях.

У випадках з булінгом постає питання – чи переводити дитину до іншої школи/класу? Якщо вдалося втрутитися в ситуацію на початкових стадіях, припинивши цькування після кількох незначних епізодів, то можливо залишити дитину в цій групі. Тут є шанс налагодити відносини між дітьми, шкода для дитини незначна та швидкоминуча. Але якщо ситуація цькування дійшла до крайніх проявів, то дитину треба виривати з ворожого середовища.

В обох випадках жертві булінгу обов’язково потрібна допомога психолога. По-перше, щоб подолати наслідки стресу та душевної травми, підвищити самоповагу, поновити почуття гідності та покращити емоційний стан. А по-друге, щоб навчити дитину захищати себе, відстоювати свої права та інтереси, свої особисті кордони. Бо ж памятаєте, хто стає жертвою? Той, хто має якусь відмінність, але не може дати відсіч, не вміє постояти за себе. Навички самозахисту проявляються не тільки в здатності дитини дати в лоба тому, хто її ображає, або обізвати у відповідь, але й у здатності заявити про небезпеку щодо себе. І це важливо пропрацьовувати. Бо не набувши досвіду подолання, досвіду «перемоги», а маючи тільки досвід жертви, така дитина, потрапивши у сприятливе середовище або ситуацію, може знову стати жертвою.

Так, протидія булінгу – непроста тема. Нелегкі та неоднозначні шляхи подолання цькування. Але як би там не було у кожній конкретній ситуаціїї, висновки однакові. Треба діяти. Не очікувати на щось чи на когось, хто вирішить усе за вас. Не припускатися помилки, сподіваючись на те, що «воно само пройде», що «діти самі розберуться». Не гаяти часу, бо тут час працює проти вашої дитини. Ніколи не потрібно здаватися, бо як би важко не було, всі дії допомагають дитині. Кожна маленька дія є кроком до подолання великої проблеми.